Чимало батьків не розуміє, що конфлікт між дітьми не деструктивне явище, а життєвий ресурс. Він допомагає дошкільникам навчитися вирішувати міжособистісні проблеми. Цілком природно, що кожна особистість, кожен малюк має отримати власний життєвий досвід. І вікові особливості відіграють у цьому важливу роль. Утім, багато батьків сприймають конфлікти між дітьми надто емоційно та надають їм суто негативного забарвлення.

Так приміром, період трьох років можна назвати «чистим аркушем». Яку модель поведінки діти бачать перед очима таку і наслідують.  Тому, батьки інколи не розуміють поведінки дітей «Ми цього не вчили», «Звідки він(-а) це почув (-ла), « У нашій сім’ї цього не говорять». Батьки мають усвідомити , що дитина почала спілкуватися з іншими. Вона спостерігає за тим, як спілкуються навколишні, тож цілком природно, що вона переймає спілкування оточуючих, тут і погані слова, і погана поведінка.

Поступово, з віком дитина набуватиме власного поведінкового досвіду. Важливо, щоб батьки брали участь навіть у буденних справах дитини. І не прогледіли життєві події, під час яких дошкільник вперше стикається з конфліктними ситуаціями та несправедливістю.

Погляди батьків та вихователів на непорозуміння дітей з однолітками відрізняються від того, як сприймають конфліктні ситуації самі дошкільники.

Чого не помічають дорослі?

Як мають реагувати батьки?

Як має вчинити вихователь?

Чого не помічають дорослі?

Нині у стрімкому ритмі побутових проблем дорослий не завжди встигає абстрагуватися та максимально безоцінно та спокійно вислухати дитину і почути її прохання чи скаргу.

Під час конфлікту, коли дитина посварилася з однолітками, коли хтось забрав лопатку чи машинку, стукнув по плечу, показав язика, поруч не було ні мами ні тата. І до моменту «розбору польотів» у свідомості дитини минає ціла вічність. А в цей час у душі малюка вирує цілий спектр переживань та очікувань. Хоч дорослі і думають що він ще маленький , нічого не тямить. Насправді дошкільники все розуміють і найголовніше – відчувають, та у них ще не сформувалися ті

«психологічні фільтри», які дають змогу безпечно пропустити події, переживання крізь себе.

Як мають реагувати батьки?

1. Спілкування з батьками. Батькам не слід робити передчасних висновків. Мають вияснити у малюка, почути думку  вихователя, що трапилося насправді.

Найкраща стратегія батьків у цьому випадку – мінімум критики і максимум підтримки.

Як має вчинити вихователь?

Зазвичай вихователь – перший дорослий, який перебуває поруч з дитиною під час або після конфлікту. На відміну від батьків, у яких здебільшого одна або дві дитини, педагог щодня взаємодіє, стежить і одночасно несе відповідальність за 20 -25 дітей у групі.

Педагог нерідко спостерігає ситуації, коли діти не можуть поділити іграшки чи дражнять одне одного . Та вихователь має не лише ефективно розв’язувати конфлікти в дитячій групі, а й запобігати їм.

Як це робити ?

1. В групі з колективом дітей читати та обговорювати казки, вірші, розповіді, що спрямовані на розвиток емпатії у дитини.

Спільне читання дитячої літератури з близькими дорослими допомагає дитині пізнавати світ та моральні категорії, підвищує рівень емпатії. Саме колективне читання у групі дає дітям змогу не лише заповнити прогалини у знаннях, а й спільно з однолітками обговорити кожну розповідь. Своєчасне спостереження за тим, як дошкільники сприймають той чи інший твір, або розмірковують про поведінку персонажів, допомагає усунути гострі та болючі реакції дітей на перші зіткнення з життєвими несправедливостями.

2. Спілкуватися з батьками дітей, для встановлення взаєморозуміння між дітьми та вихователями, вихователями – батьками, батьками – дітьми.

Під час спілкування з батьками вихователь має бути максимально безоцінним, тому що незалежно від того, хто спричинив конфлікт, батьки завжди будуть на боці свого чада. Педагогу варто  «віддзеркалити» ситуацію та намагатися пояснити , що нічого страшного не відбулося, і кожен може опинитися у схожій ситуації. Вихователеві слід порадити батькам поговорити з дитиною та підтримати її. Якщо батьки сприймають адекватно ситуацію, що трапилася, доцільно надати більше рекомендацій , як налагодити взаємини з «дитиною – опонентом», та її батьками.  Не варто щоразу після того, як дитина не поділить іграшки в пісочниці, вести її на прийом до психолога та заламувати руки  - « З моєю дитиною щось не так». Та якщо дошкільник проявляє підвищену збудливість,  агресію чи плаксивість, педагог має спокійно в дружній формі порадити батькам звернутися до практичного психолога.

1. Профілактичні бесіди та консультації в батьківських куточках груп.

Здебільшого інформаційний стенд розміщують у вестибюлі, поряд з центральним входом , тож навіть найзаклопотаніші батьки звертають на нього увагу. Стенд регулярно слід оновлювати. Також доцільно час від часу наповнювати його життєвими ситуаціями, які відбуваються з дітьми, доки батьки на роботі. Матеріали мають бути короткими та змістовними, аби батьки не втратили інтерес і встигли ознайомитись з інформацією.

Умовно можна виділити два типи учасників конфлікту: «дитина – агресор» і «дитина – жертва».   Та не кожна «жертва» чи «агресор» є ними насправді. Це лише маркери дорослих, які вони змалечку прищеплюють дитині.

Зазвичай у ролі жертви постають діти з різним досвідом. Зокрема, скривдити можуть дитину, яка:

• не змогла опиратися агресору;
• не опинялася раніше у конфліктних ситуаціях;
• опинялася у конфліктних ситуаціях, але дорослі не навчили її адекватно реагувати на зазіхання та образи ровесників.

Перш ніж з’ясувати подробиці конфлікту, батьки мають створити атмосферу емоційної захищеності, тобто забезпечити:

-         тактильний контакт - обійми, поцілунки, тощо;

-         відверте спілкування – якщо дитина готова поділитися переживаннями.

Аби спілкування з дитиною було ефективним, батьки насамперед, мають навчитися адекватно і помірковано сприймати все, що відбувається в їхньому житті. Лише тоді дорослі зможуть навчити дошкільника захищатися та спокійно ставитися до життєвих негараздів. Під час спілкування батьки мають пояснити дитині, що трапляється різне: «Так, життя буває несправедливим…», «Певна річ, не всі поводяться так, як я тебе вчив (-ла)», «інколи  неможна передбачити поведінку іншої людини, це цілком природно…» тощо.

Що частіше батьки будуть говорити з дитиною на життєві теми, то ліпше буде протікати процес її дорослішання. Така дитина не матиме невротичних розладів, спокійно сприйматиме навколишню дійсність та усвідомлюватиме цінність кожної хвилини життя.

Конфлікт з віддалено значимими фігурами – це абсолютно нормально і природно. Це не добре і не погано. Це природній процес зростання та соціалізації дитини.

Дитина – агресор.

Агресія в дитячому віці – інструмент самозахисту. Дитина не знає, як їй відстояти права на територію, свої бажання чи власне Я. насамперед, це мають розуміти близькі дорослі. І сором’язлива дитина, і забіяка однаково потребують

любові, підтримки та схвалення, адже всім і завжди потрібен безпечний та наповнений любов’ю простір.

Якщо дитина помилилася, вона потребує підтримки близьких дорослих. Усвідомлювати власну неправоту психологічно важко. І особливо – якщо дитина об’єктивно була не права. Сором – найболючіша емоція.

У будь – якій конфліктній ситуації кожна дитина – як «жертва», так і «агресор» - має знати та відчувати, що завжди є місце, де її зрозуміють і любитимуть, незважаючи ні на що. Тоді, навіть у більш усвідомленому віці, вона не матиме спокуси захищатися від несправедливості зовнішнього світу засобами зла та насилля. Отже, найголовніше для гармонізації міжособистісних взаємин між дошкільниками – спілкування з дорослими. Батькам варто говорити з дитиною, яка потрапила у неприємну ситуацію, обговорювати її почуття та ставлення, говорити про радісне і приємне, спілкуватися завжди і всюди. Лише тоді, коли дорослі навчать дитину усвідомлювати та вербалізувати власні емоції, вони зможуть спокійно відпустити її у самостійне, незалежне, а головне – впевнене та щасливе життя.